Голод у рідному краї

Пекельні цифри і слова
У серце б'ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива....
Роки ті чорні, голод... голод...

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво - чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбувано слова про ГОЛОД.

24 листопада дитяча районна бібліотека запросила учнів 3 класу гімназії (вчитель Жук Олеся Віталіївна) на зустріч зі свідком голодомору 1946 - 1947 років, ветераном - педагогом Ганною Микитівною Савчук. 

Бібліотекар Овчар Тетяна Михайлівна провела історичний репортаж, під час якого діти більше дізналися про страшну трагедію українського народу та прикріпила всім присутнім  на груди паперові незабудки пам'яті, які будуть нагадувати, що ми не маємо право забути мільйони жертв Голодомору.

Голод... Яке страшне, дике і невідоме сучасним дітям слово. Тільки для людей старшого покоління воно нагадує трагічні роки в їхньому житті. 

Учасники заходу затамувавши подих  слухали розповідь Ганни Микитівни Савчук про страшне дитинство їхніх маленьких ровесників і спостерігаючи за їх обличчями, можна впевнено сказати, що дитячих  сердець торкнувся біль пам'яті про голодомор, і вони згадуватимуть про нього не як про тему із шкільного підручника історії, а як про народну трагедію без терміну давності. 

Молитвою за Україну та хвилиною мовчання вшанували діти пам'ять жертв Голодомору та за звичаєм пом'янули невинно убієнних шматочком хліба. 

Скільки б часу не сплинуло, не загоїться сердечна рана від втрати. Ми мусимо пам'ятати про кожного, хто страждав, гинув страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя. І цю пам'ять потрібно передавати наступним поколінням, щоб гіркий досвід минулого  не повторився більше ніколи.