25 років від дня народження Олександра Копиленка (1900–1958)
«Дитяча книжка - не розвага, а засіб виховання», - вважав Олександр Копиленко, український дитячий письменник, педагог за освітою, а ще – людина, яка все життя працювала для найвибагливішої аудиторії: дітей.
Народився він 1 серпня 1900 в м. Берестин на Харківщині. Навчався в учительській семінарії. Закінчив біологічний факультет Харківського інституту народної освіти у 1925. Далі вчителював, працював у Народному комісаріаті освіти УРСР, був членом літературних об’єднань «Плуг», «Гарт», а згодом - ВАПЛІТЕ.
Провідною темою його творчості стали діти і школа. У 1924 на сторінках журналу «Червоні квіти» з’являються його перші оповідання про дітей і для дітей: «Дитина», «Пригноблений», «Юрко». У 1928 виходить перша книжка для юних читачів - «Сенчини пригоди». Відтоді він активно й натхненно пише для дітей і юнацтва, виявляючи неабиякий педагогічний хист.
Копиленко вірив, що дитяча література - це не просто розповіді, а засіб формування особистості й виховання моральних орієнтирів. Саме тому працював над кожним рядком ретельно і з любов’ю.
У 1930-х активно долучився до розбудови дитячої літератури в Україні: працював у редакціях дитячих журналів, брав участь у створенні видавництва «Дитвидав».
Писав про дитячу дружбу, шкільне життя - «Секрет», «Волікове нещастя», «Порізана парта», а також про родинні взаємини - «Син», «Справа №77», «Сім’я».
Особливе місце в його творчості займає природнича проза для дітей. Копиленко був одним із перших українських письменників, які працювали в жанрі анімалістики. У 1934 вийшла збірка «В лісі» - не просто оповідання про тварин, а спроба навчити дитину бачити, чути, відчувати й берегти навколишній світ. Збірка одразу стала популярною, а сам автор доповнював і вдосконалював цей природничий цикл упродовж усього життя.
Знайомство з життям однієї з найстаріших київських середніх шкіл - школи №19 на Подолі, колишньої жіночої гімназії, стало основою для створення дилогії «Дуже добре» (1936) та «Десятикласники» (1938). Тут Копиленко подає широку панораму життя школярів, учителів і батьків.
Як і багато інших письменників радянського періоду, він творив у межах ідеологічного контролю, що позначалося на тематичному наповненні його творів. Тому у цих романах ми частіше бачимо ідеалізовані образи - зразкових учнів, доброзичливих учителів, дружні колективи - замість складних конфліктів чи глибоких драм.
У роки Другої світової війни Олександр Копиленко перебував в евакуації в Уфі, де працював в Інституті суспільних наук АН УРСР. З кінця 1943 - знову в Києві.
У повоєнний період з’являються його нові дитячі книжки: «Хата хлопчика-мізинчика», «Адмірал», а у 1948 - збірка «Як вони поживають», яка стала справжньою енциклопедією природи для молодших читачів.
У останні роки життя Копиленко працював над романом про школу — «Земля велика» (1957).
Помер Олександр Копиленко 1 грудня 1958 в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
